Наталія, Ви викладаєте цигун і все життя подорожуєте. Чи можна сказати, що нині подорожі до місць Сили та здобуття давніх знань стали окремим напрямком туризму?
Для початку я б рекомендувала відокремити мух від котлет (сміється). Для занять внутрішніми практиками важливим є лише живий вчитель, майстер, носій традиції. А він може жити у сусідньому під’їзді. Пам’ятаєте, як у казці про хлопчика, який пішов шукати скарби за тридев’ять земель, а повернувшись ні з чим, знайшов їх у себе під ґанком.
Що стосується «місць Сили» – давайте уточнимо термін. Є місця, де раніше будували храми (у будь-якій традиції) – це точки виходу енергії на «енергетичних каналах» Землі. Енергія там може бути сильнішою та чистішою, але це просто енергія. А місця Сили, про які писав Кастанеда – це місця, де жили цілком конкретні духи. І ця Сила не любить чужинців і часто «вчить» шукачів пригод. Але сказати правду, я не люблю про такі речі говорити… Скільки людей, стільки картин світу. А ось про подорожі можу говорити безкінечно і не можу без них жити.
Прилітаю в країну, виходжу в місто… сиджу на лавках, блукаю вулицями і слухаю, дивлюся, вдихаю, вбираю всім тіломУ Вашому списку багато країн – Англія, Монголія, Індія з континентальною Європою, і Ви любите мандрувати одна. Чому? Невже не страшно? Ви заздалегідь шукаєте найцікавіші місця, майстрів, у яких хочете вчитися, як це відбувається?
У моєму списку 18 країн, і найбільша любов – це Монголія. Це інша планета! Неймовірний космос пустелі Гобі – звідти ніхто не повертається таким, як раніше. Я була в Пустелі двічі.
Вперше – у відрядженні, коли працювала в журналі про дорогі ексклюзивні подорожі і мені поставили надзавдання: знайти в «дикій» Монголії 5-зірковий готель. І я знайшла його. Сидіти вночі на величезних скрипучих гойдалках чудового 5-зіркового юрт-табору з келихом джина, дивлячись у безмежну порожнечу – було приблизно як потрапити до легендарного фільму Джармуша «Мрець». А друга поїздка – була єдиною за все моє життя поїздкою у великій компанії. Ми вирушили в експедицію найбільш важкодоступними куточками Гобі на чотирьох добре підготовлених машинах абсолютно автономно. Раз на 2-3 дні зустрічаючи маленькі селища, де можна було помитися і набрати води. Монголи – це ті самі індіанці, якими я марила в дитинстві, читаючи Купера. Ті ж обличчя, той же мовчазний спокій, ті самі традиції та орнаменти. Я бачу цей космос ночами і мрію повернутися туди.
Одна… Так, я люблю мандрувати одна. «Найголовнішого очима не побачиш», – казав один мудрий Лис. Я не люблю метушню, екскурсії, «туристичні місця». Прилітаю в країну, виходжу в місто… сиджу на лавках, блукаю вулицями і слухаю, дивлюся, вдихаю, вбираю всім тілом. Сідаю в перший-ліпший автобус або поїзд та їду серед місцевих, куди привезе. Це все вислизає навіть якщо вас двоє. Люблю спілкуватися з місцевими, не нав’язливо як турист, а як би ненароком.
Пам’ятаю, у Лондоні мене попереджали бути обережною з «кольоровими» у досить кримінальному Іст-Енді. Я якраз жила там. Наприкінці другого дня на вуличці африканських магазинчиків я подружилася з усіма продавцями одразу, вони напували мене чаєм і ностальгували, дізнавшись, що я народилася в Африці.
Будучи вперше в Індії (це була взагалі перша країна, куди я поїхала одна), я у перші три дні витратила майже всі гроші через свою довірливість і три тижні жила в найдешевших готелях, кілька разів ночувала в порожніх храмах, і … була нескінченно щаслива. А всі зустрічі з вчителями та майстрами у моїх поїздках відбувалися «випадково» – крім поїздок у Шаолінь, які спочатку мали на меті лише навчання у мого майстра цигун.
Коли ти щодня стаєш свідком «дивних» подій, вони перестають бути дивними. Посміхаються з туристів, радять поводитися шанобливо і скромно — не прощають духи нашу неосвічену гординюВи 12 років прожили на Байкалі і проводите там ретрити з цигун. Як Ви туди потрапили вперше та чому залишилися? У чому унікальність краю?
Це моя улюблена історія… Корінна москвичка, я ніколи не любила Москву. Підсвідомо постійно шукала, де хочу жити. І ось ми поїхали практикувати цігун на Байкал. На 10 днів. У першу ж мить зіткнення з ним, коли корабель вийшов у море (місцеві називають його тільки Морем і ніяк інакше), щоб доставити нас на турбазу, Байкал взяв мене за душу і сказав «ти вдома, дитинко». Варіантів не було. Я повернулася до Москви, попрощалася з рідними, звільнилася, роздала речі та взяла квиток в один кінець.
Грошей у мене не було. Житла також. Перший рік я жила і працювала в тайзі на тій самій турбазі, де був наш перший семінар. Маленька зимівля в лісі, без електрики, найближча точка зв’язку – за три кілометри, а барліг найближчого ведмедя – за кілометр. То був рік повернення до себе.
За 12 років я пройшла весь Байкал по льоду, по воді та по суші, потрапляла у пожежі, шторми та землетруси, освоїла десяток професій… І насолоджувалася двома речами: нескінченною Волею цієї природи та дружбою з цими людьми. Сибіряки недарма славляться своїми якостями – я не зустрічала ніде у світі людей більш чуйних, прямих, щирих. Якщо ти не правий – тобі скажуть про це без натяків і не дуже цензурно. Але якщо потрібна допомога – віддадуть останнє. Вони судять тільки за вчинками, і найвищою похвалою від місцевих було «треба ж, і серед москвичів є нормальні люди».
І все-таки, за всієї моєї любові до Сибіру, суворий клімат змусив мене перебратися в тепло. Тому вже другий рік я живу у Києві, який теж дуже люблю.
Якщо говорити про Байкале, то це одне з айенергетичніших місць у світі, які я зустрічала. Коли ми були в Непалі і йшли на Анапурну, було дивне відчуття, що гори наче спостерігають за тобою. Великі тихі істоти, ніби просвічують твої наміри, твоє серце. Те саме відбувалося на Байкалі – ніколи не залишає почуття, що це не просто «вода», а конкретна свідомість, що наповнює ці береги.
Дуже цікавий факт, що художники, різьбярі по дереву, керамісти, що живуть у різних куточках Байкалу і не знайомі одне з одним, зображують Байкал практично однаково – як могутнього старого з широким чолом, довгим сплутаним волоссям, м’ясистим носом, і очі під густими бровами завжди суворі та уважні. Коли ви запитали про місця Сили, я сказала, що вони не люблять чужинців. Так от на Байкалі є острів Ольхон. Він дуже великий, там живуть люди, багато готелів та туристів, а скеля «Шаманка» – це найвідоміший «бренд» Байкалу. Шамани кажуть, що це «палац Бога на землі, є ще один у небі і один під землею». Коли я потрапила туди вперше, першого року, з групою… Ми були там три дні.=== Незважаючи на весь цигун, моя голова почала боліти в перші хвилини після висадки з порому і боліла три дні безперервно, таблетки не допомагали. Коли я ступила на пором, біль пройшов. Половина групи пересварилася на порожньому місці, з однією дівчиною сталась істерика.
Вже потім, коли я вжилася в Сибір, ми з Ольхоном потоваришували, але такі історії траплялися багато разів – з людьми, які вірити не вірили у жодні енергії та духів. Місцеві просто живуть у цій реальності, чи то вчені-фізики, чи прості рибалки. Коли ти щодня стаєш свідком «дивних» подій, вони перестають бути дивними. Посміхаються з туристів, радять поводитися шанобливо і скромно — не прощають духи нашу неосвічену гординю.
Зробити свій розум спокійним, як гладь озера. І цигун дає внутрішню силу, не фізичну, а силу духуЯк цигун допомагає спілкуватися із такими місцями? Як це пов’язано?
Цигун просто перекладається як «робота з енергією». Насамперед зі своєю – щоб стати тихіше, уважніше, зібраніше. Зробити свій розум спокійним, як гладь озера. І цигун дає внутрішню силу, не фізичну, а силу духу. Але також ми вчимося взаємодіяти із простором. Відчувати його. Бути шанобливішими до всіх форм життя незалежно від того, бачимо ми їх чи ні, віримо в них чи ні.
Друге моє улюблене місце – Сицилія. Острів, де сплелися енергії різних епох та різних націй, і купивши там будинок, на задньому дворі можна розкопати давню амфоруОкрім Байкалу Ви ведете заняття у різних країнах Європи. Яка там аудиторія? Чи є у Вас улюблені країни/міста, де вас тепло приймають і де «аура» місця найбільш сприятлива?
Приймають скрізь тепло, гріх скаржитися (сміється). Я дуже люблю вести семінари у Німеччині, у чудовому місті Дрезден. Аудиторія – завжди є кілька російськомовних, але здебільшого німецька, і я веду заняття або з перекладачем, або двома мовами. Дуже люблю і архітектуру, і енергію цього міста, і мені здається, що її частково створює знаменитий головний собор Дрездена. Кажуть, що коли була війна 1941-1945 років, жінки та діти ховалися в ньому від бомбардування, і три стіни вже були зруйновані, але якимось дивом величезний купол тримався на одній стіні, захищаючи людей. Коли бомбардування закінчилося і люди вийшли надвір – купол впав. Мої німецькі студенти ставили наді мною експеримент – мене провезли повз церкву на машині так, що її не було видно – запитали, що я відчуваю. Відчуття були дуже яскравими, я описала їх – після чого мені розповіли цю історію та показали сам собор.
Друге моє улюблене місце – Сицилія. Острів, де сплелися енергії різних епох та різних націй, і купивши там будинок, на задньому дворі можна розкопати давню амфору. Але звичайно, італійці (і особливо сицилійці) – занадто розслаблені і далекі від будь-яких практик. Тому це швидше виїзні семінари – насолодитися морем, теплом і ввібрати в себе трохи їхньої безтурботності.
natalia_kusnina
nat_ku_zyq
laviniya13@gmail.com